Соціально-Психологічні Особливості Сільських І Міських Жителів З Різним Рівнем Психологічного Тяжіння До Бідності

Соціально-психологічні особливості територіальних спільнот визначають усталений спосіб життя і населення, зумовлюючи відповідний рівень прояву бідності як стилю життя та особливості її прояву серед жителів тієї чи іншої громади. Мета статті – представити результати емпіричного дослідження соціально-психологічних особливостей мешканців різних територіальних спільнот залежно від рівня їхнього суб’єктивного тяжіння до бідності. Установлено, що спільними для бідних з усіх розглянутих поселенських спільнот є вищий рівень дезадаптації бідних порівняно з небідними; вищий рівень екстернальності, непри- йняття себе та критичності до інших; гостріше відчуття емоційного дискомфорту; нижчий рівень авторитетного домінування і конкуренції; схильність підпорядковуватися і бути залежними; нижчий рівень самооцінки та невпевненість у собі і своїх здібностях; нижча схильність до конкуренції, фінансового оптимізму, глибше відчуття фінансової депривова- ності; нівелювання ролі освіти; брак чітких планів на майбутнє і здатності до планування свого життя. Специфічними для сільських мешканців, що мають низький рівень психологіч- ного тяжіння до бідності (небідні), є те, що вони частіше виконують як суспільно корисну, так і індивідуально корисну роботу на противагу бідним своєї громади, які менш активні і діяльні та нівелюють значення і користь своєї праці, вважаючи, що їхня робота не може приносити користь ні іншим, ні їм особисто. Для міських бідних мешканців особливою рисою є екстернальність, що пов’язана з відсутністю прагнення здійснювати суспільно корисну діяльність, та нездатність планувати своє життя. Особливістю бідних містян сільського походження виявилася обережність у ризику, що пов’язано з недовірою і підозрілістю до оточення, а також з униканням проблеми через утечу у світ фантазій та ілюзій; наявність розмитих планів, небажання щось змінювати через страх утратити те, що є, та недовіра до оточення