Прив’язаність І Психічне Здоров’я: Систематичний Огляд

У статті розглянуто проблему взаємозв’язку і взаємозумовленості прив’язаності та психічного здоров’я людини. Висвітлено теоретичні основи психологічного вивчення прив’язаності у дитячому віці, типологію прив’язаності у дітей. З’ясовано, що ненадійний тип прив’язаності стає фактором ризику виникнення проблем із психічним здоров’ям у дітей лише у взаємодії з іншими факторами, зокрема соціоекономічними. Також існують зв’язки між типом прив’язаності та психологічною травматизацією у дітей. З одного боку, ненадійна прив’язаність може виникнути внаслідок повторюваного, травматичного для дитини досвіду розлуки з піклувальником. З іншого – психотравмувальна ситуація може актуалізувати сформований у дитини тип прив’язаності. Розглянуто екстраполяцію теорії прихильності до стосунків у дорослому віці, а також значення типу прихильності для психічного здоров’я дорослих людей. Зроблено спробу визначити основні способи впливу стилю прив’язаності на психічне здоров’я дорослої людини: зокрема, це вплив на емоційну та когнітивну сферу, поведінку у різних сферах життя. Іншими словами, наявність ненадійної прив’язаності може виступати чинником невпевненості у собі, труднощів в емоційній сфері, проблем у міжособистісних стосунках тощо. Результати досліджень дозволяють дійти висновку, що ненадійний стиль прив’язаності є опосередковуючою ланкою між психічним здоров’ям особи та різними внутрішньоособистісними чинниками (зокрема самокритикою). Високий рівень самокритики знижує рівень психологічного благополуччя та якості життя осіб із психічними розладами (депресія, соціальна тривога, харчові розлади, несуїцидальна самоушкоджуюча поведінка, ПТСР, БАР, межовий розлад особистості). Саме тому клінічні інтервенції, спрямовані на збільшення надійності прив’язаності, можуть сприяти пом’якшенню психопатологічних симптомів, а також утриманню терапевтичних стосунків із різними категоріями клієнтів задля збереження їхнього психічного здоров’я.