Історія Французького Фашизму: Академічний Захист Національного Міфу

Знаменита вимога Л. фон Ранке описувати події так, «як вони відбувалися» [8, vii] є утопічною, адже навіть найточніший опис залежить від позиції дослідника. Історія ніколи не пишеться суто заради минулого, передовсім вона призначена сучасникам. З огляду на це, історична наука приречена на тенденційність. Ця риса особливо чітко проявляється, коли історія має справу із заідеологізованими питаннями: знаковою є «Historikerstreit», жвава дискусія, що розгорнулася серед німецьких істориків з приводу нацизму і котра точилася навколо двох запитань – які факти обирати для опису феномену і в рамках якого дискурсу їх тлумачити. Французька історіографія новітньої історії має свою, не менш важливу суперечку. Її осердям була проблема можливості існування французького фашизму. При детальному вивченні аргументи, наведені її учасниками, надають можливість зрозуміти цінності сучасного французького суспільства, а також розкривають цілі та стратегії академічних кіл, що не можуть не репрезентувати соціум і його міфи. Завдання цієї статті – дослідити перебіг дискусії з приводу французького фашизму та пояснити її вкоріненість в особливості національної свідомості. Це питання ніколи не становило предмет дослідження у вітчизняній науці, хоча розуміння механізмів реакції академічних кіл на болючі питання національної історії може бути корисним з огляду на широку дискусію, котра розгорнулася в українському суспільстві щодо ОУН.